Від неї до струмка вела стежина,
А в домі, як відомо всім,
Що без води,
Ані туди, ані сюди.
Тому-то чоловік до джерела ходив,
До хати завжди два відра води носив.
Ті відра на ослінчику стояли,
І між собою тихо розмовляли:
– Так, нелегке у нашого господаря життя:
Завжди носить на гору два відра.
Але господар не журився,
І на здоров’я не жалівся.
Він рано-вранці прокидався
І за роботу радо брався.
Спочатку брав він два відра
І біг по воду до струмка.
Швиденько потім умивався,
Тоді з молитвою до Господа звертався.
А Бог його не залишав,
Здоров’я, мудрість посилав.
І знову відра на ослінчику стояли,
Та й про життя-буття тихенько розмовляли.
Озвалося відро, яке біля вікна стояло,
І до відра, що від дверей, сказало:
– Господаря свого я поважаю,
Намарно воду я не виливаю,
А ти дивися, що в тобі
Немає майже піввідра води!
Відро те дуже засмутилося
І з дірки краплі, наче сльози, покотилися.
– Сумую я, що дірку в боці маю,
І воду по дорозі розливаю.
Та чоловік розмову ту підслухав
І до відра він мовив: – Ось послухай,
Давно я знаю про проблеми ці,
Тому ношу тебе у правій я руці,
Бо квіти там я посадив,
Коли тебе я ніс, то їх полив.
Намарно воду ти не виливаєш, –
Майбутні квіточки ти поливаєш!
Отак і Бог: всю неміч в людях помічає
І через них Свою Він силу виявляє.
І ти, мій друже, не журися,
До Господа ти щиро помолися.
Не сильне ані мудре цього світу
Причасне стало Нового Завіту...
Катя Грубич, Полтавська обл.
| < Предыдущая | Следующая > |
|---|